Форум

[Skeptic]

ЗНАКовий момент

Володимир ГАЛАНЦЕВ


У вересні Комісія державних нагород і геральдиці при Президентові України нарешті затвердила проект заохочувальних відзнак Міністерства оборони України

Відсутність відзнак МО України до 1996 року і досить в’ялий процес нагородження ними протягом 1996–2003 років призвели до того, що чимала кількість захисників Вітчизни залишилися без жодної медалі. І такі зустрічалися навіть серед генералів!

ГРИВНЯ ДЛЯ ОЛЕКСИ І 10 «ЗОЛОТИХ» ДЛЯ БОГДАНА

Військові нагороди існують з давніх давен. Особливими відзнаками нагороджували воїнів ще за часів Київської Русі. Перші згадки про це зустрічаються в літописах ХІ століття. Так, у розповіді про відбиття набігу половців на Київ згадується воїн Олекса Попович (прототип однойменного билинного героя), який відзначився в битві й отримав у нагороду від князя Володимира Мономаха золоту гривню — масивний золотий обруч, який носили на шиї.

XV століттям датуються відомості про початок виготовлення і вручення особливих нагородних знаків — «золотих» різних, в залежності від заслуг і соціального стану нагороджуваного, розміру і ваги. Згодом нагородження «золотими» — прообразами майбутніх медалей — стає масовим. Так, у 1654 році на честь Переяславської ради цар надіслав у війська Богдана Хмельницького понад 70 тис. таких знаків. Сам гетьман був визнаний гідним нагороди в 10 «золотих», його син Юрій — у 4 «золотих», а військовий писар Іван Виговський одержав медаль у 6 «золотих».

Взагалі у козацькому середовищі не практикували вручення особистих нагрудних відзнак. Зазвичай нагороджували предметами бойового призначення — вогнепальною та холодною зброєю, одягом, кінською збруєю, що вручалися козакам за виявлену хоробрість, спритність і відвагу. Особливо цінною відзнакою вважалися козацькі клейноди — гетьманська булава, бунчук, печатка, хоругви... Та після того, як українські землі увійшли до складу Російської імперії, вручення таких нагород припинилося.

Перший російський орден Святого апостола Андрія Первозванного заснував Петро І у 1699 році. Цікаво, що сам він у списку андріївських кавалерів посів лише шосте місце. А ось другим став український гетьман Іван Мазепа. Цар особисто вручив Мазепі нагороду «за многие его в воинских трудах знатные и усердно-радетельные верные службы». Згодом Петро І знову «відзначив» славетного гетьмана за його союз зі шведами. Розлючений цар наказав відлити орден Іуди, яким хотів увінчати Мазепу після того, як його зловлять. Та, як відомо, гетьману вдалося уникнути тієї царської «нагороди».

ВІД «ТРИЗУБА» ДО «ЧЕРВОНОГО ПРАПОРА»

Спадкоємцями козацьких традицій вважали себе українські січові стрільці. Власне, саме вони у вирі Першої світової війни та визвольних змагань початку минулого століття запровадили вітчизняні нагородні відзнаки. Так, у 1918 році Центральна управа січових стрільців у Відні почала нагороджувати хрестом Легіону УСС, який став першою нагородною відзнакою тогочасного українського вояцтва.

Розуміння необхідності створення системи нагород, що складалася б із різних за своєю класифікацією відзнак, викристалізувалося під час нетривалого існування урядів гетьмана Петра Скоропадського та Західно-Української Народної Республіки. У листопаді 1918 і квітні 1919 років уряд ЗУНР мав намір заснувати орден «Оборонцям Львова», відзнаки за хоробрість «Тризуб» (золотий, срібний, бронзовий і металевий), медалі «За заслуги» та «За поранення».

Наполегливо намагалася створити власну систему нагород і Директорія УНР. Так, у січні 1919 року законом УНР були встановлені двоступеневі відзнаки «Слава України» та «Республіка». Навіть опинившись на території Польщі, у таборах інтернованих, провід армії УНР не припинив нагородотворчих спроб. У жовтні 1920 року Головний отаман військ УНР Симон Петлюра затвердив статути ордена «Визволення» (двох ступенів) та відзнаки «Залізний Хрест».

На іншому боці революційних барикад нагородотворча діяльність також поступово набирала обертів. Люди здійснювали подвиги, і це мало відзначатися, хоч би яка влада панувала в державі. І не випадково вже у вересні 1918 року було впроваджено перший більшовицький заохочувальний знак — орден Червоного Прапора. До речі, серед перших нагороджених ним була й така неординарна особистість, як Нестор Махно. Голова Раднаркому УРСР у телеграмі на ім’я командувача Українського фронту запропонував «наградить за освобождение Одессы от белой сволочи неизменного руководителя революционной пролетарско-крестьянской бригады Нестора Ив. Махно самым красным революционным орденом Красного Знамени».

У радянській Україні нагородний відділ було створено у 1944 році. Але там лише готували документи, надсилаючи їх до Москви. Тож своїх орденів і медалей в Українській РСР, по суті, не існувало.

НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВОЇ НАГОРОДОТВОРЧОСТІ

Питання розробки та впровадження власної нагородної системи постало відразу після здобуття Україною незалежності. На початку 1992 року при Верховній Раді України було створено комісію з питань державних нагород. Утім, подолати проблему «одним махом» не вдалося. Через полярність думок народних депутатів питання створення системи державних відзнак, яка б влаштовувала всіх, постійно гальмувалося, і відповідний закон був прийнятий лише у 2000 році.

Проте міністерствам і відомствам пощастило більше. Указ Президента України «Про відомчі заохочувальні відзнаки» був підписаний ще у 1996 році. А отже, саме в цей час у Міністерстві оборони України наполегливо взялися за створення власних нагород. Щоправда, спромоглися лише на дві – «Доблесть і честь» та «Ветеран військової служби», а згодом ще на один пам’ятний знак — «5 років Збройним Силам України». Що й казати! Такої «всеохоплюючої» системи військових нагород варто було пошукати.

До 2003 року галерею відомчих нагород Міноборони поповнили ювілейна відзнака «10 років ЗС України», миротворчі нагрудний знак і медаль, а також відзнака «Знак пошани». Але й такий набір навряд чи можна було назвати системою. (Для порівняння: у США система військових нагород складається з 62 медалей, хрестів, зірок і планок, з них 33 нагороди – за військову доблесть, 16 – пам’ятні, 13 – відзнаки військових частин. Втішає лише те, що з моменту встановлення першої військової медалі США минуло 223 роки).

ЗОРЕПАД З-ПІД СУКНА

6 жовтня 2003 року до Комісії державних нагород і геральдики при Президентові України був поданий проект системи відзнак Міноборони, до якої увійшли: триступеневий ряд медалей «За сумлінну службу» для нагородження офіцерів відповідно за 10, 15 і 20 років бездоганної служби в ЗС України, що мав би логічно завершуватися існуючою відзнакою «Ветеран військової служби»; триступеневий ряд медалей «За зразкову службу» – для нагородження зразкових та ініціативних офіцерів відповідно тактичного, оперативного та стратегічного рівнів; двоступенева відзнака «За особисті досягнення» – для прапорщиків та військовослужбовців служби за контрактом, а також медаль «За сприяння Збройним Силам України» — для заохочення невійськових осіб, які сприяють Збройним Силам України. За умови погодження цього проекту, з урахуванням існуючих відомчих відзнак Міноборони, мала скластися цілком самодостатня нагородна система. Але проект з невідомих причин поклали під сукно.

2004 рік став періодом, коли справа заохочення військовослужбовців відомчими відзнаками рушила екстенсивним шляхом. За даними відділу присвоєння військових звань та нагороджень Департаменту кадрової політики МО України, кількість удостоєних відзнаками Міноборони у 2004 році майже у чотири рази перевищила показник 2003 року. При цьому заслуги представлених до нагородження часто-густо йшли врозріз з умовами, визначеними у положеннях про відповідні відзнаки.

До речі, навіть у США, де система військових відзнак є досить розгалуженою, порушення статуту будь-якої нагороди передбачає серйозне покарання. Військовослужбовець, який дозволив собі носити знак, що не належить йому по праву, ризикує зруйнувати власну кар’єру. Так сталося, наприклад, з начальником штабу військово-морських сил США адміралом Джеремі Бурда. Звинувачений у тому, що не має права на носіння планки медалі учасника війни у В’єтнамі, він покінчив життя самогубством.

Без перебільшення, доленосним у військовій нагородній справі стало 9 серпня 2005 року. Комісія державних нагород і геральдики при Президентові України нарешті дістала з-під сукна і затвердила проект заохочувальних відзнак МО України, поданий на розгляд майже два роки тому. Відповідний наказ про встановлення цих відзнак, підписаний міністром оборони 14 вересня, поставив довгоочікувану крапку у тривалому процесі української військової нагородотворчості.

НЕ МЕДАЛЛЮ ЄДИНОЮ…

Чи є нагорода у вигляді медалі або ордена самодостатньою? Чи варто додавати якісь преференції? Історичний і сучасний досвід не має щодо цього заперечень. Так, у Російській імперії рядових та унтер-офіцерів, нагороджених відзнакою орден Святої Анни звільняли від тілесних покарань, призначали їм подвоєну платню, а потім і пенсію «по смерть свою, где бы ни находились».

У сучасних збройних силах США також не цураються матеріального «наповнення» нагород. Так, для кавалерів військової нагороди «Медаль пошани» встановлені особливі федеральні пільги, зокрема щомісячна виплата 100 доларів, 50-відсоткове зменшення податків. Крім того, нагороджений, його дружина і діти мають право безкоштовного користування військовими госпіталями та іншими видами пільг, наданих військовослужбовцям. Їхні діти вступають до військових академій та інститутів поза конкурсом і без будь-яких рекомендацій. Інший приклад – «Хрест видатної служби». Всі солдати і сержанти армії США, які мають цю відзнаку, одержують 10-відсоткову надбавку до пенсії.

Забезпечують грошима власні нагороди і деякі вітчизняні відомства. Взяти, наприклад, відзнаку МВС України «Закон і честь». Згідно з положенням про цю відзнаку, нагородженому виплачується одноразова грошова винагорода в розмірі трьох мінімальних заробітних плат. Що ж до оборонного відомства, то єдина з нині існуючих відзнак Міноборони, яка забезпечує хоча б якісь переваги нагородженому, — це «Доблесть і честь». Кавалери цієї нагороди мають право на вступ до вищих військових навчальних закладів поза конкурсом.
_________________
"Заунивно бути наприкінці ХХ сторіччя січовим стрільцем" (с) О.Кривенко. На початку ХХІ бути січовим стрільцем не менш заунивно.