Форум

[Цвях]

Що таке програма успіху?

Автор: Володимир Ференц
Джерело: Портал українця

На кожну українську проблему завжди знайдеться програма її вирішення, яка загалом нічого не вирішує. Немає лише задокументованої і єдино визнаної сучасної ідеологічної програми українського націоналізму. Така ідеологія вже формується у вигляді окремих проектів та інформаційного масиву нових цікавих пропозицій українців. Цього майже достатньо, щоб створити єдиний базовий документ українського націоналізму ХХІ століття. Чому такий документ не створено, адже є основоположні ідеї і знайдеться достатньо розумних аналітиків? Може все марно, адже націоналізм - це патріотичний спосіб життя, а не лише політика з її неодмінним атрибутом – писаною ідеологією? Втомленому політикою простому українцю не до подібних проблем, але єдиний національний орієнтир все ж потрібен, щоб мати віру в добру перспективу України. Своєрідний національний громадянський кодекс потрібен хоча б для того, щоб ми не боролись з невідомо чим в різнобій чи поодинці. Безтолкової боротьби для наших нервів і так забагато, хочеться просто жити і мати задоволення від життя на рідній землі. Якщо дехто заробив грошей, то із почуттям задоволення щось негаразд – важко позбутись неприємного відчуття чужини на своїй землі. В нашому штучно роз’єднаному суспільстві конче потрібні єдині писані чи неписані правила українського способу життя і досягнення загальнонаціонального успіху . А для ідеалістично налаштованих українців потрібна писана програма , щоб це запало в душу і змушувало діяти разом. Україна будується передовсім в головах українців.

Ми поступово сходимось на думці, що духовний стандарт успішної і сильної нації мусить бути. Хай це буде ще не про нас, але для нас і наших потомків . Різні програми - від програми інформаційної безпеки , захисту національного книговидавництва чи боротьби з корупцією – це документи, які мають базуватись не тільки на конституції, а в рівному ступені на писаній чи неписаній стратегії нашого спільного національного успіху. Інакше наша еліта безкінечно продукуватиме програми боротьби і прориву невідомо з чим ціною втрати сьогодення.

Для початку необхідні прості настанови самому собі як прожити успішно і з моральним задоволенням в Україні, не заздрячи іншим народам світу. Відтак, нам відкриються очі на те багатство, яким природно володіє кожен з нас і всі разом, подорожчає відчуття рідної землі. Ми позбудемось масового гріха заздрості , більше шануватимемо власну державу і відкриємо для себе великі позитиви в Україні, адже не все так погано. Мусить зародитись повага до якогось мінімуму цінностей і надбання, щоб виникло природне бажання і переконання захищати це від будь-кого, хто захоче зазіхнути на наш національний інтерес і спокій. Це той елементарний громадянський націоналізм, без якого не може існувати держава. Це вкрай необхідно як ліки для духовно занепадаючого суспільства. Чекати кращих часів немає сенсу, адже годинник глобалізації працює проти ослаблених націй. Невідворотно і без фори для України діють жорсткі закони світової конкуренції державних народів, в якій перевіряється на ефективність кожна система національного самозахисту і потенції кожної держави, України теж.

Практика міждержавних, міжнаціональних стосунків переконливо свідчить – світ обирає сучасний націоналізм як ідеологію здорового, неагресивного але гранично жорсткого відстоювання інтересів держави і суспільства. Загострення світової конкуренції за енергоносії, продукти споживання, проблеми глобалізму – достатні причини для трансформації націоналізму з класично національно-визвольного руху в сучасний спосіб життя і ведення конкурентного бізнесу. Націоналізм давно є неафішованою ідеологією успіху сильних держав, а слабші народи він оберігає від економічного занепаду, тотальної уніфікації і втрати власної ідентичності. За законами конкуренції націоналізм сильних світу намагається накласти табу на націоналізм слабших народів. На вселенському цькуванні націоналізму слабших націй побудована вся сучасна глобальна політика, хоч слово “націоналізм” у вищих колах світової політики згадувати не заведено ні в доброму , ні в поганому контексті. Напевно, так і треба, адже це може зашкодити технології широкомасштабної світової боротьби із націоналізмом слабших народів. В усіх успішних державах світу сучасний націоналізм не афішовано і непомітно діє поза політикою, над політикою і не як формальна держана ідеологія, а як успішний активний спосіб життя і поведінки кожного громадянина. Захист національних інтересів відбувається на рівні основного інстинкту багатого громадянського суспільства – страху втратити високий рівень якості життя і добре сприйняття у світі.

В Україні більшість захисних рефлексів нації знищено століттями бездержавності, голодоморами і репресіями, руйнуванням культурних, громадських і сімейних традицій. Інстинкт самозбереження українського суспільства потрібно відновлювати, культивуючи серед громадян сучасний націоналізм як почуття гідності і патріотичну дію без зайвих слів та гасел. Відновлення доведеться здійснювати в умовах суспільства, дуже хворого на своєрідний СННІД (синдром набутого національного імунного дефіциту). Така хвороба лікується тільки системним відновленням здорового націоналізму. Як не дивно, духовні мотиви націоналізму безпосередньо залежать від стану нашого матеріального життя. Найбідніше і знедолене суспільство продукує націоналізм як визвольний рух проти колонізації. Багате суспільство проявляє жорсткий націоналізм лише при загрозах втрати або зменшення високого рівня добробуту. Суспільство, яке безкінечно бореться з бідністю і заздрить багатому світові не задоволене нічим, не цінує власного здобутку і тому не розуміє ідеї рятівного для себе націоналізму. Останнє стосується України. Тому треба думати про економічні передумови націоналізму і в такий спосіб матимемо сильну, національну економіку , національну культуру і багатого, задоволеного життям громадянина. Наш рівень життя підозріло довго балансує на грані бідності. Народ хтось вперто привчає до наркотика соціального захисту, привчають все на світі вимагати від президента і держави. Зробити людину щасливою з праці рук і розуму – занадто просто і водночас складно. Це просто невигідно надмірно багатій верстві і не тільки в Україні. Працює світова технологія економічного утримання небагатих націй на грані нерозуміння і несприйняття націоналізму. Таким суспільством легко маніпулювати і змушувати працювати майже задарма. Тільки завдяки неймовірній працелюбності українців, наше суспільство неухильно наближається до того стану, коли є що захищати і виникає бажання захищати своє матеріальне і духовне надбання, тобто до зародження сучасного націоналізму чи активного патріотизму як способу життя простих людей. Отруєні потоками негативу від умовно українських ЗМІ, ми навіть не усвідомлюємо того, як ми близькі до зародження громадянського націоналізму. Через це можемо вкотре проспати сприятливий момент, проґавити єдиний шанс і продовжувати безкінечно боротись з інфляцією та бідністю, засліплені нашою звичкою прибіднятись і бурчати на президента і на весь світ. Отже, на перший план виходять не економічні негаразди, а економічні важелі боротьби з українським націоналізмом вкупі з інформаційною поразкою українців і наслідком, серед якого живемо.

Націоналізм – це ідеологія повноцінного національного життя, реалізована в рефлексах захисту національних інтересів і він не може зародитись на заздрості, хамстві, жлобстві, фальші і він не виникне сам собою. Якщо ми всупереч волі дезорієнтованого політикуму не дамо гуманітарного поштовху зародженню націоналізму в сприятливий економічний момент, громадянське суспільство має всі шанси скотись до рівня вічно незадоволеного емоційно - дитинячого натовпу, заздрісного і неспроможного шанувати те, що має; натовпу, готового стягнути в болото вихідців у владу із власного українського середовища. Поза сумнівом нам потрібен загальновизнаний стандарт національної поведінки громадян заради загальнонаціонального успіху.

Для формалістів це можна назвати ідеологією сучасного націоналізму. Створити такий документ просто і водночас занадто складно. Ми добре вміємо писати лише програми політичних партій і готові “заговорити ” проблему сучасної ідеології націоналізму на конференціях і форумах. Навіть після офіційного затвердження документу дискусія ризикує ніколи не завершитись. По-доброму заборонити балаканину після вже прийнятого загальнонаціонального рішення під силу тільки єдиному національному лідерові при умові, що так звані українські ЗМІ теж призупинять роздмухування руйнівного багатослів’я. Чи є серед нас сильні особистості? Безперечно вони є, але ми їх не дуже шукаємо і ще менше готові єдиновірно визнати. Вкрай негативно позначились на авторитеті націоналістичної еліти пролонговані в нашу добу суперечки між націоналістичними організаціями і течіями. До того ж сучасний глобалізм псує нашу національну натуру, піддає мимовільній гуманітарній уніфікацї. Політичні протистояння породжують зневіру у владі і хамську зневагу до владної еліти без розбору, починаючи від голови сільради. Як наслідок - непоодинокі випадки безжального затоптування українцями авторитетів з-поміж українців - замість прощати помилки , підтримувати, змушувати діяти переможно, сильно і в інтересах нації. Минула і сучасна історія нас вчить: програма націоналізму повинна бути єдиною і національний провідник повинен бути лише один і загальновизнаний. Бажано, щоб він був президентом України.

Націоналізм і політична система

Націоналістичний спосіб реагування суспільства на світові загрози ретельно підживлюється успішними державами за рахунок підтримування високого стандарту якості життя. В таких державах національні пріоритети органічно становлять основу способу життя громадян і функціонування політичної системи в першу чергу. Українська держава і політична система надто повільно “дозріває ” до стану нормального сприйняття і підтримки сучасного українського націоналізму. Зусиль президента і уряду замало і вони сконцентровані в традиційній сфері, що дасть ефект лише через покоління. Влада не має рішучості здійснювати потужну націєтворчу і націєзахисну інформаційну діяльність, хоч це життєво необхідно як відповідь на виклики нової доби. Свобода слова, якою пишаємось, не є досягненням демократії, тобто не приносить народові користі та інформаційного спокою. Це не може бути абсолютною свободою - здачею інформаційного простору на світову толоку, а розумний захист інформаційного простору і потужна інформаційна діяльність держави в обороні національних інтересів. Якщо свободою слова користується хто завгодно для чого хоче, то чому держава не може мати такої свободи для захисту інтересів свого ж народу? Проте масово поширюється думка про державу як ворога свободи слова і навіть ворога власного ж народу. Українське суспільство практично залишене напризволяще, інформаційно не захищене і штучно відсторонене від держави переважно з вини владної еліти, тому швидко деградує в напрямі споживацького бідного громадянського суспільства. Активній меншості не під силу змінити суспільну думку. Та навіть тоді, коли б таких людей була абсолютна більшість, все одно результат був би той самий, адже переважаюче інформаційне і політичне середовище негативно сприйме спробу популяризувати націоналістичний проект. Ще до його оприлюднення він буде поданий суспільству в перекрученому вигляді , тобто, автоматично перетвориться в технологію інформаційного цькування українського націоналізму в Україні. Поза сумнівом, реальний український інформаційний простір і домінуючий політикум не дадуть жодних шансів появи і «розкрутки» єдиного сучасного українського націоналістичного стратегічного проекту. Не дадуть, якщо він буде традиційним, тому програма сучасного націоналізму повинна бути нетрадиційною. Здається іншого виходу немає, як писати її без жодної згадки про націоналізм, без вживання слова “націоналізм”, але за змістом вона повинна давати той самий ефект. Ефект простий – реальний захист національних інтересів і орієнтація на світовий успіх України.

Націоналізм завжди повинен бути над політикою, тому всякі спроби робити на націоналізмі політику або підпорядковувати націоналістичні організації партійним проектам добром не закінчуються - це треба сприймати як тимчасові рішення і дуже обережно. Націоналістичні партії - вимушена необхідність в сучасний період ослаблення України після своєрідної вакцинації - конкретних спроб світу змусити Україну рахуватись в першу чергу з чужими інтересами, жити чужим розумом, за чужими стандартами і моделями демократії , чужої системи влади та господарювання. Переживаючи це, українська політична влада і суспільство можуть набути імунітет національного самозбереження. На жаль без діючої всеукраїнської стратегічної моделі українського громадянського націоналізму - потрібний імунітет не закріпиться. Ще раз підкреслюю - сподіватись на щасливий випадок не варто. Тому організовані націоналісти повинні за єдиною стратегією оздоровлювати політичну систему влади, спираючись на підтримку громадян. Можна виділити такі основні ознаки і принципи оздоровленої політичної системи:

- політичну систему складають партійні структури, які можуть приймати різні визначення , але мають єдине бачення і розуміння національних інтересів, здатні одностайно захищати ці інтереси в Україні і на міжнародному рівні з допомогою влади і з підтримкою громадян;

- партійні структури, які не здатні діяти або які протидіють захисту національних інтересів повинні якнайшвидше і неминуче покинути політичну систему добровільно або під тиском партій і суспільства;

- організований націоналізм з допомогою громадськості домагається очищення політичної системи від партійних структур і діячів, нездатних сприймати і захищати єдині національні інтереси;

- організований націоналізм однаково підтримує і наповнює власним членством усі партії, які довели своє право бути часткою політичної системи;

- легалізовані націоналістичні партії залишаються діяти як парадоксальні утворення – вони намагаються поєднувати надпартійний принцип націоналізму з партійною структурою, тому ефективні лише з безумовною підтримкою населення, з цією метою особливо дбають про поширення у суспільстві світогляду громадянського націоналізму;

Націоналістичні партії в сучасних умовах мають двоєдину місію - звільнення українського інформаційного простору і поширення ідеології націоналізму в кожній політичній силі та очищення політикуму від партійних структур і діячів, нездатних сприймати і захищати єдині національні інтереси. Здобуття політичної влади , на відміну від решти партій, не є метою націоналістичної партії і це повинно декларуватись у їхніх програмах, адже націоналізм об’єктивно не може перемогти в окремо взятій партії - він реалізується тільки в національному способі життя суспільства і в політичній системі, здатній всебічно захищати інтереси народу. Мета українського націоналізму - відновити здатність політичної системи і суспільства ідеально захищати національні інтереси України.

Націоналізм – це ідеологія дії, а не намірів, тому в усіх розвинених, сильних і багатих державах світу націоналізм ніхто не намагається «формулювати» - він проявляється в поведінці суспільства і конкретних громадян завжди, коли йдеться про захист національних інтересів у життєво важливих для нації ситуаціях. Не в тому річ, щоб зібрати до гурту всіх справжніх і затятих націоналістів – треба, щоб кожен громадянин був не більшим і не меншим націоналістом, ніж поляк в Польщі чи француз у Франції. Вірна поведінка справжнього громадянина і патріота вільної держави, повага і водночас вимогливість стосовно влади є нашою першою обов’язковою умовою існування здорового сучасного націоналізму в українському суспільстві. Мені доводилось зустрічати чимало українців, які щиро вважають себе патріотами і націоналістами, але їхня поведінка і особливо оцінка дій влади відразу видає в них надемоційного постсовкового елемента і жертву інформаційних маніпуляцій. На жаль, ми всі в тій чи іншій мірі є жертвами чужого інформаційного впливу. В інформаційному просторі України громадянин не бачить відображення українського обличчя, українського національного способу життя, способу мислення, тлумачення плану і мети розвитку державності , національної єдності політиків. Якщо так буде і далі - про відповідального і впевненого у власних силах українського громадянина можна забути. Це той випадок, коли для створення нормального громадянського суспільства конче потрібно почати з розбивання і прибирання осколків цього кривого інформаційного дзеркала яке показує замість українців щось чуже і небезпечне для існування будь-якої вільної нації.

Націоналізм - інформаційне визволення

Інформаційне визволення є найпершою, найголовнішою, найактуальнішою і постійною місією сучасного українського націоналізму. Це кардинальне завдання - передумова всіх позитивних змін у суспільстві. Його практично неможливо вирішити політичним шляхом, адже невелика надія на силу законів, не допоможуть заяви в держкомітети, звернення до будь-яких «гілок» влади і навіть до президента. Факт - ми в окопах, тому у нашій визвольній інформаційній війні переможно діє лише «принцип кобили на водопої, яку неможливо змусити пити». Нас можуть скільки завгодно випробовувати інформаційними технологіями, пропонувати задарма інформаційний шкідливий непотріб, але ніяка сила не повинна змусити нас все це дивитись, читати, сприймати на віру і терпіти. Якщо не бути ледачим глядачем телебачення і читачем бульварної чи антиукраїнської преси, можна домогтись свого лише простою дією - бойкотом. В такий спосіб організований націоналізм з підтримкою суспільства може домогтись звільнення українського інформаційного простору. Головне –не оборона, а наступ, потужна національна інформаційна діяльність як негайна відповідь на кожну руйнівну інформаційну дію і на попередження загроз. Націоналізм старої моделі таку місію об’єктивно виконати не зміг, не зумів створити сучасних телеканалів і надійних засобів інформаційного протистояння в мережі Інтернет, не модернізував свої структури для потужної інформаційної дії. Власне нормальна інформаційна конкуренція під силу лише державі, але цього ще немає. Доведеться вести інформаційно-визвольні змагання, які за традицією національних змагань мають стати справою честі і розуму молодих українців. Хоча доволі легковажна поведінка декого з молоді на Інтернет-форумах націоналістичного спрямування свідчить про необхідність школи і прийняття єдиного націоналістичного стандарту інформаційної діяльності. В інформаційній діяльності легковажність, бравада і недбалість неприпустимі. До цього треба ставитись поважно, як до потужної зброї незримих, але дуже жорстких світових змагань, наслідки програшу в яких завжди ті самі - пониження якості життя громадян.

Націоналізм і корисна для народу система господарювання

Економічна система, яка схоже надовго встановлюється в Україні, однозначно є результатом інформаційної капітуляції перед активним глобалізованим капіталом. Безкінечна боротьба з інфляцією накинута нам ззовні як технологія, яка має на меті тримати на мінімумі рівень якості життя населення. В свою чергу штучне утримання низького рівня споживання і якості життя не стимулює гордості за державу, тобто громадянський націоналізм, а значить немає морального налаштування на перемогу у світовій конкуренції. Поради світових економічних центрів мають старанно приховувану мету - не допустити підняття якості і рівня життя населення до тої межі, коли воно почне дуже поважати свою державу і діятиме за принципами сучасного громадянського націоналізму, захищаючи цей високий рівень життя як це роблять приміром американці. Саме керуючись світовими порадами, ми одержали економічну систему, що протидіє відродженню в Україні націоналізму як засобу захисту і забезпечення національних інтересів. Таким чином продовжується і стабілізується період тимчасової слабкості України, хоч ми є потенційно сильними конкурентами, якого таємно остерігаються на світових ринках. Нас хвалять тоді, коли ми помиляємось. Сторонні зацікавлені порадники і спостерігачі радо називають нашу неринкову систему ринковою, аби якомога довше зберегти таку “стабілізацію ” . Таким чином в існуючій економічній системі вже закладена і діє технологія знищення нашого шансу на майбутній успіх . Нас з самого початку незалежності обеззброїли не тільки буквально, позбавивши атомної зброї, але й надовго нейтралізували як потенційно сильного світового конкурента. Час не працює на нас і українські потенції швидко вичерпаються без реальної діяльності організованого націоналізму. Економічна система має працювати на націю, як є в кожній європейській державі. Абсолютно не ринковий, а кланово-базарний механізм з’їдання росту зарплат і доходів населення цінами на товари споживання не має права на існування, інакше він загрожуватиме існуванню України як вільної і процвітаючої держави з високим рівнем життя громадян. Для цього потрібно шукати нові способи організованого реагування споживачів, тобто населення, не сподіваючись на захист уряду, контрольованого найбагатшою верствою суспільства. Профспілковий рух не допоможе, адже він давно дискредитував себе у світі, тому лише громадянський націоналізм і націоналізм питомо українських суб’єктів підприємницької діяльності - єдине, що не продається і може надати ринковості економіці, забезпечити справедливу систему оплати праці і соціального захисту. Високий рівень якості життя громадян є запорукою конкурентоспроможності національного виробника і держави, а не навпаки.

Націоналізм - відповідальна влада

Ми можемо скільки завгодно говорити про демократію, але в існуючій ситуації народ не може і не зможе контролювати владу. Створення призначених для цього громадських структур все одно контролюватиме влада і все виглядатиме як показуха і профанація. Виборча система зробила громадян фактично безсилими щось змінити і впливати на владу, а її “розмивання ” на болото між “гілками ” з конкуренцією чиновництва за повноваження перетворили цю владу на абсолютно домінуючу, діючу за власними правилами надбудову. Націоналізм мусить переконати суспільство в необхідності відповідальної влади, що досягається зовсім не приходом до влади моральних політиків, а запровадженням системи жорсткої персональної відповідальності. Маючи гіркий історичний досвід Української народної Республіки і сучасні “українські граблі ” – президентсько-парламентську республіку, зіпсовану конституційною реформою, доведеться прийняти єдино вірну модель – президентську республіку з парламентом як технічним апаратом для розробки і прийняття законів, не більше. Тоді припиниться весь цей політичний балаган і всі претензії до президента будуть справедливими, адже він матиме всю повноту виконавчої влади і реальні повноваження гаранта Конституції. Тепер президент, а парламент, як зараз, стане цікавим об’єктом для сторонніх впливів, але для уникнення цього має бути чітка процедура відкликання президента народом. Український політикум автоматично оздоровиться і буде приймати виключно корисні для національних інтересів рішення та закони. На виборах ніхто не роздиратиме Україну на Схід і Захід. Якщо так станеться, всім стане очевидним , що це заслуга націоналізму. Кожен зрозуміє, що націоналізм – це не посягання на чуже національне, а відповідальність з українські національні інтереси. Це більший тягар відповідальності автохтонів - етнічних українців , а не силова перевага чисельно переважаючої української громади.

Націоналізм - відповідальність етнічних українців

Українці повинні знати власне призначення, заради чого вони народились на цій землі. Хтось мусить весь час це нагадувати. Про несправедливості, утиски української культури і мови, нищення еліти і голодомори українцям треба пам’ятати не заради помсти, а для відновлення гідності і почуття відповідальності за Україну перед пам’яттю поколінь предків. Імперії завжди намагаються прикрити справжні економічні інтереси щодо колоній провокацією міжнаціональної ворожнечі. Справжня мета сильних світу з давніх часів була ї є незмінною – економічний визиск. В сучасних умовах колонізація як незмінне зло людства існує приховано, при збереженні формальної незалежності держав. Об’єктивно і безпомильно колонізований стан легко встановити за суспільним становищем корінного етносу. В Україні навіть розмови про корінний етнос чи автохтонів можуть викликати нарікання і масу незадоволення. Сучасна колонізація – це своєрідний “Ефект павука ”, тобто ефект зовнішнього економічного травлення. Павук паралізує жертву отрутою, впорскує в її тіло свій травний сік, який перетравлює поживу в оболонці тіла жертви. Через деякий час павук приходить, висмоктує перетравлену поживу і порожня мертва комаха залишається на місці, здалеку мов жива.

Щоб карколомно багатіти в Україні всім охочим зі світу достатньо паралізувати український націоналізм. Саме націоналізм, в першу чергу націоналізм корінної нації, а потім і всього суспільства повинен бути змагальною реакцією народу, що протидіє визиску нації і пограбуванню національних багатств. Тому не йдеться про особливі привілеї етнічних українців в Україні, а про більшу відповідальність за долю сього суспільства, по відношенню до меншин та інших націй. Громадяни неукраїнського етнічного походження ще не зрозуміли, що без націоналізму етнічних українців, такої чисельної маси населення, не відбудеться громадянський націоналізм, не буде відповідального громадянина, не буде єдиної громадянської дії, спрямованої на захист національних інтересів - передовсім економічних інтересів українського населення.

Треба, щоб усі зрозуміли – якщо етнічні українці не відновлять своє повноцінне українство, Україна приречена бути колонією світу і тоді страждатимуть без розбору потомки всіх національностей, що живуть в Україні. На жаль, цього не розуміє і значна частка етнічних українців і це найголовніша проблема України. Своїм працелюбством звиклі до труднощів українці з останнього забезпечуватимуть свій терпимий, але далекий від європейського рівень життя. Як не парадоксально, але століттями сформована відчайдушна тяга до виживання штовхає етнічного українця в добровільне ярмо заробітчанства саме в той вирішальний час, коли він просто зобов’язаний бути дома і навести порядок в державі. Не йти по світах, а жити гідно і достойно заробляти на життя дома, з родинами!. Такої поведінки від етнічних українців підсвідомо очікує все суспільство. Абсолютно всі з острахом спостерігають як нас захоплює хвиля східної міграції і жаль бере, що ту ж роботу могли б виконувати українці. Невже квітуча земля з великим світовим конкурентним потенціалом стане колонією і толокою для мігрантів? Про такий варіант не варто і думати. Для цього, щоб заробити Україні славу сильної і заможної держави багато не треба - українці повинні не оглядатись на чужі пороги, а стати Українцями – патріотами - націоналістами без російськомовності і безпам’ятства. Якими покажуть себе етнічні українці, такими буде держава і все суспільство. Про ворогів – ні слова, їх треба тихо перемагати силою українського духу.

Володимир Ференц
10.08.08р.
_________________
Цвях в домовину москалів та жидів.